В этом году общеобразовательная школа І-ІІІ  ступеней №12 встречает свое 80-летие.

Школа… Это напоминание о счастливом детстве, юности и взрослении. Это и первый звонок, и первый учитель, и первая любовь.

При воспоминании о школе в душе поднимается горячая волна нежности, гордости и благодарности.

И это так здорово, когда школой гордятся ее выпускники и те, кто учится сейчас, нынешние учителя и те, кто работал много лет назад.

Некоторые уже ушли из жизни, но память о них навсегда осталась в сердцах их воспитанников.

23 дорогих для нас ветерана школы сегодня окружены заботой и вниманием учителей и учащихся.

Благодаря всем им и сегодняшнему педколлективу школе есть кем и чем гордиться.

Первый выпуск школы совпал с началом Великой Отечественной войны. Каждый третий из этого выпуска не вернулся с поля брани. Храбро сражались в небе Николай Семейко, Андрей Степанов, Виктор Рогальский, Яков Борейко, Александр Вариченко…

Вместе со взрослыми участвовали в боях и дети. Один из них -– юный пушкарь Володя Кузнецов, который погиб в 13 лет.

В 1945 году возобновились занятия в школе, которая находилась тогда в здании по ул. Шевченко,11

В 1952 году школе присвоено имя ее выпускника  Дважды Героя Советского Союза Николая Илларионовича Семейко.

1953-1954 г. – первый послевоенный выпуск. Их было 60-детей разных возрастных групп, мальчиков всего - 10.

В 1963 году сдано в эксплуатацию новое здание школы №12 на бульваре Пушкина,4.

Школа продолжала свои лучшие традиции. С 1966 года ее золотым фондом стали 213 медалистов.

Сегодня в школе трудится 12 отличников образования Украины, 22 учителя высшей квалификационной категории, 4- «Учителя – методиста», 7- «Старших учителей».

Учителя участвуют  в городских профессиональных конкурсах. Так, учителем года города Славянска в 2010-11 учебном году стала Соколова Яна Викторовна, а в 2012-2013 Федотова Ольга Митрофановна. Медовая Елена Алексеевна – победитель конкурса «Классный руководитель 2012-го года.

В этом учебном году директор школы Гагацева Гертруда Ивановна, возглавляющая школу уже 30 лет, получила звание «Почетный гражданин города».

Пусть наша школа не Царскосельский лицей…

Пусть не учились в ней А. Пушкин и его друзья.

Но жизнь школы вот уже 80 лет неотделима от жизни нашего города, а ее выпускники достойно трудятся не только в родном Славянске, но и далеко за его пределами.

Дорогие выпускники!

В период подготовки к нашему 80-летнему юбилею, хотелось бы услышать ваши воспоминания о школе и узнать о том, как сложился ваш жизненный путь.

Отзовитесь!

Председатель совета школы №12

Л.В.Барабаш

ПОМНИМ ТЕБЯ, РОДНАЯ ШКОЛА!

Прочитал в газете «Вести» от 24 января статью «У двенадцатой – славная биография!». Разве мог я не отозваться, не написать о родной школе в канун её 80-летия? Ведь ОШ № 12 в наши дни под руководством опытнейшего педагога Гертруды Ивановны Гагацевой завоёвывает новые высоты, продолжая добрые традиции прежних лет. А лет прошло много. Есть о чем вспомнить и мне…

Был конец мая 1970 года. Ярко светило солнце. Мы стояли на линейке – последний звонок. Было хорошо, но грустно. Позади – школа, впереди – жизнь. Впрочем, школа – это тоже жизнь, да ещё какая!

Разные мысли роятся в голове. Шумный и весёлый наш класс посерьёзнел. Равнение – на Валентину Семёновну Адамскую, нашу классную маму. У неё в глазах слёзы. Кое-кто из наших тоже платочки достаёт.

Вот они стоят – Миша Слепанёв, Саша Ильин, Саша Синяев, Игорь Кудряшов, Саша Коваленко, Юра Герасько, Саша Слуцкий, Люда Шлык, Вера Сундукова, Валя Струкова, Игорь Ставин, Галя Ясиницкая, Володя Кормышев, Галя Биднюк, Саша Поляхов, Володя Горпиненко, Света Чернышова, Гена Утвенко, Валя Поцелуева, Лариса Кайдан, Катя Давыдюк, Зоя Бойцун, Витя Поух, Володя Пехтерев… На левом фланге – начинающий филолог, через три месяца студент Харьковского университета – ваш покорный слуга. Но студенчество – в будущем. А пока…

Играет музыка, и вспоминаются наши «школьные годы чудесные», а перед нами – наши педагоги. Кто проявлял и твёрдость, и снисходительность? Кто был и добрым другом, и жёстким судьёй? Но, конечно, в первую очередь другом…

Вот наш директор Евгений Михайлович Григоренко. Лицо строгое, а глаза смеются. Мы-то его хорошо знаем! Не одну теорему доказали вместе с ним! Рядом завуч Александра Яковлевна Панибратченко. Попадало нам от неё. Но по заслугам!

А вот наши дорогие учителя: Алла Антоновна Васильева, Евгений Фёдорович Маяцкий, Лидия Андреевна Щолок, Вера Михайловна Савватеева, Юрий Кузьмич Васильев, Александра Фёдоровна Братищенко, Мария Ивановна Колпакова, Дмитрий Сергеевич Черкасов...

Напутствуй нас, школа, напутствуй, 12-я! Навсегда запомним мы твои уроки. Я и сейчас помню, хотя 43 года прошло.

Десять лет ты учила нас уму-разуму. Что-то запомнили, что-то нет. Но главное усвоили: нужно быть ответственными и надёжными, важно любить то, чем занимаешься. И помнить всё доброе. Быть благодарными. Твои нравственные уроки не забудутся никогда.

Ты была нашим домом, расширяла наши горизонты. Я, например, приехал из России, тринадцатилетним, совершенно не зная украинского языка. Валентина Семёновна Адамская ввела меня в новый языковой мир, открыла мне красоту новых смыслов и созвучий. По второму высшему образованию я украинский филолог. А уроки математики? Они научили будущего лингвиста логическому мышлению. Языкознание с логикой рука об руку идут! Думаю, каждый из моих друзей-одноклассников мог бы рассказать что-то подобное.

В нашей семье росло четверо детей. Все мы: брат Толя, сёстры Надя и Вера, я – закончили 12-ю школу. Трое из нас – с золотой медалью.

Будем помнить о тебе всегда, дорогая 12-я! Когда собираемся вместе – вспоминаем тебя...

Владимир Глущенко,

доктор филологических наук,

профессор,

выпускник ОШ № 12

1970 года

Дякую за тепло!

У світі немає випадковостей, тому вважаю цілком закономірним, що одного дня наприкінці серпня мені, тоді дев’ятикласниці, потрапила до рук газета з оголошенням набору учнів до 10 профільного педагогічного класу.

Я вирішила відразу. І буквально за пару днів стала ученицею дванадцятої школи і ніколи не шкодувала про свій вибір. Незважаючи на те що я вчилася тут лише два роки, школа стала рідною.

Зберігаю альбом, що був подарований нам на випускний. Завжди із хвилюванням і якимось тремтінням у душі розглядаю фото, згадую друзів… Минуло двадцять років, а почуття любові лишилося – до школи, вчителів, однокласників. Читаю рядки гімну школи:

Школа, ты в сердце моём

Памятью доброю будешь.

Школа – родительский дом,

Её не позабудешь.

Дійсно, «не позабудеш». Мені дуже поталанило в житті. На своєму шляху я зустрічаю чуйних, цікавих людей. І передусім це стосується колективу вчителів, що працював із  нашим класом. Моя дванадцята школа – це школа педагогічної майстерності для мене, теперішнього вчителя. Школа, де я вчилася на прикладах, бо ніякий підручник не навчить такту, справедливості, цілеспрямованості. Я не вчила параграфів про вчителя-майстра – я бачила й чула його на уроках.

Моїм класним керівником була Белла Львівна Гофман, жінка надзвичайної тактовності й доброти. Вона ставилася до нас, як до рівних, із повагою, близько до серця сприймала проблеми своїх учнів. І зараз Белла Львівна є для мене ідеалом інтелігентності.

Багато чим я завдячую Риті Степанівні Ткаченко, учительці української мови та літератури. Під її керівництвом я неодноразово посідала призові місця на предметних олімпіадах. І своїм фахом обрала українську мову та літературу.

Як часто згадую я Мельникова Петра Ксенофонтовича, якого, на жаль, вже немає серед нас. Він був суворим і принциповим. Але мені подобалися його чіткі уроки математики, логічний виклад матеріалу. Завдяки йому, навчаючись в інституті, я часто чула запитання, чому не обрала фізико-математичний факультет.

Не можу не сказати про Шуніну Валентину Миколаївну. На її уроках літератури я вчилася думати, закохувалася в поезію, розв’язувала смисложиттєві питання…

Любі вчителі! То неправда, що учні невдячні! Вдячність до вас проростає в серці. Вона в наших учинках, у наших словах. І як це добре, що я маю нагоду  висловити вам, мої вчителі, щиру безмежну вдячність за все!

Життя довело, що не буває непотрібних предметів – зустрічаються інколи люди, що марнують час. Але в нашому педагогічному класі «В» таких не було, по-моєму. Шість медалістів вийшли з нього. Згадую сторінки шкільного життя: різноманітні свята, поїздку до Феодосії, практику у шкільному таборі. Пригадую, як на одному вечорі забула вірші на сцені (що ж, має бути і такий досвід!). Школа давала можливість самовиражатися, творити.

20 років я не ступала на поріг школи. І не чекала того відчуття, що з’явилося під час недавнього візиту.  Було таке враження, ніби моє дитинство повернулося. Калейдоскоп різнокольорових вражень і спогадів шкільного життя охопив мене.

Школа ніколи не відходить у минуле. Вона приймає нас у свої обійми – варто тільки згадати про неї і прийти в гості. Минулого року мені знадобилася допомога: я брала участь у регіональній іміджевій програмі «Кришталеве серце». І дійсно була вражена тим, як радо відгукнулася дванадцята школа на моє прохання, як щиро підтримали мене мої вчителі, мій директор.

Про директора не можу не сказати окремо. Вже чимало років Гагацева Гертруда Іванівна біля керма великого шкільного корабля. Ініціативна, творча, прекрасний організатор, лідер. Але водночас жіночна, небайдужа, чуйна. Дрібниця, але пам’ятаю той незначний епізод, коли Гертруда Іванівна лікувала мою розбиту колінку. Мабуть, так і буває. Минають турботи, незгоди, а тепло в серці залишається і гріє людину протягом життя. Як добре, що нашим серцям не бракувало того тепла!

Цього року моїй школі виповнюється 80 років. Я пишаюся тим, що вчилась у навчальному закладі з таким величезним досвідом, з усталеними шанованими традиціями. Хочу привітати рідну школу з ювілеєм і побажати небайдужих учителів та учнів, натхнення і, звичайно, успіхів! Упевнена: не за обрієм нові творчі злети, подолання інших висот, тисячі вдячних учнів і батьків!

Байдаченко Тетяна Сергіївна,

випускниця 1992 року,

Заслужений учитель України