Дякую за тепло!

У світі немає випадковостей, тому вважаю цілком закономірним, що одного дня наприкінці серпня мені, тоді дев’ятикласниці, потрапила до рук газета з оголошенням набору учнів до 10 профільного педагогічного класу.

Я вирішила відразу. І буквально за пару днів стала ученицею дванадцятої школи і ніколи не шкодувала про свій вибір. Незважаючи на те що я вчилася тут лише два роки, школа стала рідною.

Зберігаю альбом, що був подарований нам на випускний. Завжди із хвилюванням і якимось тремтінням у душі розглядаю фото, згадую друзів… Минуло двадцять років, а почуття любові лишилося – до школи, вчителів, однокласників. Читаю рядки гімну школи:

Школа, ты в сердце моём

Памятью доброю будешь.

Школа – родительский дом,

Её не позабудешь.

Дійсно, «не позабудеш». Мені дуже поталанило в житті. На своєму шляху я зустрічаю чуйних, цікавих людей. І передусім це стосується колективу вчителів, що працював із  нашим класом. Моя дванадцята школа – це школа педагогічної майстерності для мене, теперішнього вчителя. Школа, де я вчилася на прикладах, бо ніякий підручник не навчить такту, справедливості, цілеспрямованості. Я не вчила параграфів про вчителя-майстра – я бачила й чула його на уроках.

Моїм класним керівником була Белла Львівна Гофман, жінка надзвичайної тактовності й доброти. Вона ставилася до нас, як до рівних, із повагою, близько до серця сприймала проблеми своїх учнів. І зараз Белла Львівна є для мене ідеалом інтелігентності.

Багато чим я завдячую Риті Степанівні Ткаченко, учительці української мови та літератури. Під її керівництвом я неодноразово посідала призові місця на предметних олімпіадах. І своїм фахом обрала українську мову та літературу.

Як часто згадую я Мельникова Петра Ксенофонтовича, якого, на жаль, вже немає серед нас. Він був суворим і принциповим. Але мені подобалися його чіткі уроки математики, логічний виклад матеріалу. Завдяки йому, навчаючись в інституті, я часто чула запитання, чому не обрала фізико-математичний факультет.

Не можу не сказати про Шуніну Валентину Миколаївну. На її уроках літератури я вчилася думати, закохувалася в поезію, розв’язувала смисложиттєві питання…

Любі вчителі! То неправда, що учні невдячні! Вдячність до вас проростає в серці. Вона в наших учинках, у наших словах. І як це добре, що я маю нагоду  висловити вам, мої вчителі, щиру безмежну вдячність за все!

Життя довело, що не буває непотрібних предметів – зустрічаються інколи люди, що марнують час. Але в нашому педагогічному класі «В» таких не було, по-моєму. Шість медалістів вийшли з нього. Згадую сторінки шкільного життя: різноманітні свята, поїздку до Феодосії, практику у шкільному таборі. Пригадую, як на одному вечорі забула вірші на сцені (що ж, має бути і такий досвід!). Школа давала можливість самовиражатися, творити.

20 років я не ступала на поріг школи. І не чекала того відчуття, що з’явилося під час недавнього візиту.  Було таке враження, ніби моє дитинство повернулося. Калейдоскоп різнокольорових вражень і спогадів шкільного життя охопив мене.

Школа ніколи не відходить у минуле. Вона приймає нас у свої обійми – варто тільки згадати про неї і прийти в гості. Минулого року мені знадобилася допомога: я брала участь у регіональній іміджевій програмі «Кришталеве серце». І дійсно була вражена тим, як радо відгукнулася дванадцята школа на моє прохання, як щиро підтримали мене мої вчителі, мій директор.

Про директора не можу не сказати окремо. Вже чимало років Гагацева Гертруда Іванівна біля керма великого шкільного корабля. Ініціативна, творча, прекрасний організатор, лідер. Але водночас жіночна, небайдужа, чуйна. Дрібниця, але пам’ятаю той незначний епізод, коли Гертруда Іванівна лікувала мою розбиту колінку. Мабуть, так і буває. Минають турботи, незгоди, а тепло в серці залишається і гріє людину протягом життя. Як добре, що нашим серцям не бракувало того тепла!

Цього року моїй школі виповнюється 80 років. Я пишаюся тим, що вчилась у навчальному закладі з таким величезним досвідом, з усталеними шанованими традиціями. Хочу привітати рідну школу з ювілеєм і побажати небайдужих учителів та учнів, натхнення і, звичайно, успіхів! Упевнена: не за обрієм нові творчі злети, подолання інших висот, тисячі вдячних учнів і батьків!

Байдаченко Тетяна Сергіївна,

випускниця 1992 року,

Заслужений учитель України